15.05.2007.

Володимир Кисіль

ІВАНУ ОГІЄНКУ

Пробачте славний мій земляче,
Що мало так про Вас я знав,
Хоча, як й Ви в роки дитячі
На тій же вулиці зростав.

Хлопчиськом бігав по стежині,
Яка у Ваший двір вела,
І воду пив у криничині
Там, де калинонька росла.

А ті тополі, що далеко
Теж пам’ятали ту пору,
Коли брусилівський лелека
Освіти запалив зорю.

Ходив до школи, з клас до класу
Учив про всяких діячів
Як жить по Леніну, по Марксу
Про Вас земляче – жодних слів.

Забашту знав усю та всюди
Її не раз переходив
Та ще жили тоді там люди,
Які знавали Вас малим.

Вони про Вас розповідали
Та тільки пошепки вночі
Щоб їх затим не поздавали
В райком всілякі стукачі.

А Ваші родичі й не знали,
Яке у Вас було життя
Бо всі листи, що їм писали
Вертали з текстом «Вибуття».

В житті Вам більш не довелося
Пройтись по рідній цій землі
Пшениці пригорнуть колосся
На тихім батьківськім дворі.

Ви хоч провели на чужині
Свої найкращії роки
Та віддали себе Вкраїні
Й лишились з нею навіки.

15.05.2007.

Володимир Кисіль

МОЯ МАЛЕНЬКА БАТЬКІВЩИНА

Моя маленька Батьківщина
Полісся славна ти земля
Святими водами омита
Здвижа, Батия, Ірпеня.

Моя маленька Батьківщина
Ти мов та крихітка земна
Одна у світі ти, єдина -
Такої іншої нема.

Ти в кожному моєму русі
Ти в кожнім подиху моїм
Зі мною в радості і в тузі
В душі, у тілі – ти в усім.

Коли пишу я чи читаю
В далеку їду чужину
Тебе я подумки благаю
Натхнення дать мені вогню.

Коли світанок зустрічаю
В дитинство він веде мене,
А коли пізно спать лягаю
Молюсь та згадую тебе.

І щоб там доля не судила
Святіших у житті нема
Землі, яка тебе зростила
Та мами, що життя дала.

<<< повернутися назад    1...      2...   3...    4...   5...   6...   7...   8...  9...  читати далі >>>