22.04.2008

Василь Ткаченко

ТУТ БУВ ОКОП

Тут був окоп. Снаряди й міни
Зорали землю навкруги
В злобі зміїній безупину
Ішли в атаку вороги.
Земля від вибухів стонала.
Усе горіло, все до тла.
Але бійці на смерть стояли –
Й фашистська зграя не пройшла.
Тут був окоп. А нині тільки
Ледь-ледь осілася земля.
Неначе виразка на тілі,
Яку й не вгледіти здаля.
Лиш восени чи то весною,
Як крають землю лемеші,
То тут, то там сліди двобою
Майнуть осколками в іржі.

ПАМ´ЯТНИК

Завжди на нім квіти барвисті –
Дарунки сільських хліборобів;
Йому уклоняються низько
Прохожі в глибокій шанобі;
Кленове вгорі верховіття
Шепоче із вітром порою
Про те, що відлинуть століття,
Та житиме слава героїв;
Життя ж у бою вони грізнім
Усе віддали до краплини
За щастя своєї Вітчизни,
За долю прекрасну людини.
З любов´ю дорослі і діти
Відвідують пам´ятник світлий,
Приносять для воїнів квіти
І думи сердечні завітні.

22.04.2008

Єва Сидоренко (с. Осівці)

СОЛДАТКА

У ті тяжкі воєнні роки
Двадцяту стріла я весну,
Як чоловіка проводжала
У сорок першім на війну.

В осиротілій нашій хаті
Колиска із дитям малим,
Яке ще й не казало "тату",
А я схилилася над ним.

Які ж бо довгі ті чекання -
Чи Сонце, чи осіння мла ...
Аж похоронка у конверті
На серце каменем лягла.

Я не зігнулась, як лозина,
Не зв'янула в гіркій журбі,
Ростила, доглядала сина -
Що ж, так судилося мені.

Ішли бої, згоріла хата ...
Мішала глину, клала піч.
Ну а про сльози лише знали
Моя подушка й темна ніч.

З портрету на стіні незнімного
Всі довгі роки, тижні, дні
Мені шле погляд заспокійливий
Мій воїн - вічно молодий.

На травах висихали роси
І достигала ярина...
Мої ж, колись чорняві коси
Геть засніжила сивина.

І несла я, як в спеку спрагy,
До рідної Землі любов,
Ту, що дає живу наснагу
Добро творити знов і знов.

Не зупинилась я в дорозі,
Здолала труднощі і біль -
У всенародній Перемозі
Є часточка й моїх зусиль.

Про подвиг наш не згасне згадкa
На Україні трудовій ...
Іде по вулиці солдатка-
Прошу, вклоніться, люди їй!

 1....     2...     3...    4...   5...   6...  7...  8... 9...