Лист члена ЛКСМУ Г. І. Ткаченка Секретарю ЦК КП(б]У С. В. Косіору
Про економічні труднощі на селі та політичний настрій населення

 18 червня 1932 р.

Шановний т. Косіор!

Я, комсомолець, весь час відстоював політику і заходи радянської влади та партії на селі, а після, від´їхавши в місто в 1930/31 рр., став студентом, і, здобуваючи знання, для мене обрій робиться ширшим і більш світлішим, я вивчаю дещо з марксо-ленінської теорії і послідовно стежу за пресою, починаючи ще з 1926 року.

Походженням я селянин (бідняк), комсомольський стаж з 1928 року, а фактично з комсомольською роботою зв´язаний ще з 1927 р. В технікумі, де я вчуся, вже рік секретарем осередку ВЛКСМ, але ще безпартійний...

На селі народ весь час зберігає в собі старі традиції і не вірить в перемогу соціалізму над капіталізмом, так само й серед міського пролетаріату в більшій частині, не говорю вже про сьогоднішні наміри всього трудящого людства. Стоїть тільки зайнятися—зацікавитись і вивчити життя міста й села — і все стане ясно. Я вперто і без кінця вів роз´яснюючу роботу, ріжно доводив, що партія і її мета вірна й здійснима, не раз вступав у дискусії, але, різно обґрунтовуючи, переконував, не раз посилаючись на кінець п´ятирічки і досягнення її в побутово-культурному відношенні.

А тепер, шановний Степан Вікентійович, доведіть мені, чим пояснити таке безглуздя, яке ми маємо сьогодні, й врешті-решт, коли досягнемо своєї мети і якими методами та чиїм ентузіазмом (бо цей ентузіазм, що давали ми, самі далі не зможемо). Ви уявляєте, що зараз діється на Білоцерківщині, Уманщині, Київщині і т. ін. Великі площі незасіяної землі, а врожайність посіяного не більше 25—30 % відносно тієї, що була в 1925— 1928 рр. В колгоспах, в яких було коней 100—150, зараз тільки 40—50, та й ті такі, що падають. Людство страшенно голодає. Я просто не розумію, і коли б мені хто авторитетний доводив хоч як десь в 1927—1928 рр. про те, що при Радянській владі можуть помирати на роботі з голоду, я не повірив би і висміяв би або й зовсім нагнав би його, вважаючи ідіотом, контрреволюціонером і як завгодно. Ну, а що ж ми маємо зараз? Десятки й сотні випадків, коли колгоспники виходять в поле і зникають, а через декілька днів знаходять його аж провонявшим й так його без жалю, наче це цілком природньо, заривають в яму і квит, а на другий день цього ж, що заривав, попереднього, находять труп — мруть з голоду. Хіба це можливо йти на тяжку роботу і нахльобатись якогось бур´яну з звичайною макухою? А «начальство» виголошує красно-речиво «за темпи, за соціалізм». Куди ж к чорту годиться такий соціалізм, коли людство з дня в день пауперизується — в Києві скільки завгодно попід углами сидять цілими сім´ями селяни і просять — плачуть кусок хліба, вже попухли з голоду. І хто це? Колгоспники, що мають сотні трудоднів. Скрізь по студентських їдальнях, де гасло за гаслом наклеєно — «Борімось за якісні та кількісні показники громадського харчування», студентів харчують раз у день таким обідом — НдО і декілька зілинок, а хоч би картоплина і жиру теж немає і одержуєш хліба до нього 20—25 г. На друге каші або сої, так коли взяти з водою як воно є, то буде 100 г теж без ніякого жирку. «От і живи Гаврило». Так у київській їдальні СЗК 2—3 і т. д. Хоч би сої дали наїстись — так каже зараз майже кожен студент. Отримує в місяць 40— 30 крб. та різні відрахування з них і так чистою одержує 15— 20 крб., от і проживи місяць, коли в студкоопі (закритому): 400 г хліба—2 крб., сало 100 г—3—3 крб. 50 коп., масло—2 крб. 85 коп., яєчки—60 коп. штука і т. ін. Як де появляться які соєві коржики, такі що раніш і собака не їв би, то зараз черга в 500 чоловік.

Студенти один за одним дістають туберкульоз, зараз з нашого технікуму чоловік п´ять пішли в лікарню, то там їх і залишили — кров´ю плюють. Так живуть всі люди: студенти, робітники, селяни і т. ін., і я не знаю, чого народ гине з голоду і словами скільки завгодно розмов різних, а ділом мовчать. ЦК, мабуть, не бачить цього або не уявляє. На цей рік може бути надія не на краще, а ще й гірше, бо великий неврожай, як видно буде, а плани хлібозаготівель ще більше навалено на колгоспи.

Тепер, шановний Степан Вікентійович, скажіть, хіба це шляхи до соціалізму — це шляхи до гнойні і згубства, хіба так можна будувати соціалізм?.. Хіба у нас буде здорове покоління — воно буде хворе, кволе й безсиле та й того залишиться живим 50 %. Ну й чим я тому селянину чи робітнику, що раніше пояснював вірність політики партії, зможу довести, що ми соціалізм будуємо і збудуємо, коли в нього цілком зникла віра в перемогу соціалізму, а я не маю на що вже тверде стати, бо всерівно обірвуся. На мій погляд, все це залежить від головотяпства керівництва. У нас зараз скільки завгодно є таких політиків, що навчились тільки виступати і кидати красномовні фрази, а вони зараз зовсім безцінні, бо на практиці зовсім інше.

Мені здається, що наскільки партія була авторитетна все ж таки серед широких мас, зараз все менше. І тільки внесеться іскра в селянство, то спалахне всюди. Ми під носом не бачимо, а цілий ряд виголошуємо фраз про пауперизацію і зубожіння по капіталістичних країнах... Зараз набирає сил і авторитету теорія т. Бухаріна. Я сам за соціалізм безперечно, але проти цілком такого ідіотського шляху. Може я помиляюсь, то я ще не маю великого стажу в роботі, але востаннє я мислю так, я з 1912 р. народження.

Прошу дуже: дайте мені здорову відповідь.

З комсм. привітом Ткачеико На адресу: м. Київ, вул. Ж. Революції, 12 (Рибоводний технікум) Ткаченко Гр. І. або краще, поскільки їду у відпустку, на адресу: с. Карабачин Брусилівського району Київської області. Ткаченко Гр. І.