Церква в Брусилове в 18 веке

 

Логотип сайта

"Стефан, Божою милістю король Польський, надає цю грамоту Яцьку Бутовичу на відбудову містечка Брусилова і надання Брусилову Магдебурзького права."
(дано у Варшаві на сеймі вільнім, дня сімнадцятого лютого, року 1585)

Река Здвиж

Брусилівський час  

УКР

РОС

ENG


СТАТТІ
 

СТАТТІ ПРО ІСТОРІЮ

Віктор Ткаченко "Про голодомор і історичну пам'ять"
Лист члена ЛКСМУ Г. І. Ткаченка Секретарю ЦК КП(б]У С. В. Косіору
В.З. Савченко "Де ж той Здвиженськ?"
В. Кисіль "Брусилів в складі Київської Русі"
В. Кисіль "Брусилів під владою Польщі"
В. Кисіль "Брусилів і царська Росія"
О.М. Іващенко "Брусилівський район напередодні Великої Вітчизняної війни"
О.М. Іващенко "Початок війни, та організація підпілля на Брусилівщині"
О.М. Іващенко "Підпільна та партизанська боротьба на Брусилівщині"
О.М. Іващенко "Бої за визволення Брусилівського району (1 частина)"
О.М. Іващенко "Бої за визволення Брусилівського району (2 частина)"
Я. Галайчук  "На березі Здвижа"
О.М. Макаренко "Кістлявою рукою..."
М. Поліщук  "Соловіївка: 1933"
Я. Галайчук "З історії наших сіл"
Створення комсомолу на Брусилівщині
Серпневе повстання 1918 року
І. Мордалевич  "Як встановлювалася Радянська влада на Брусилівщині"
Я. Галайчук   "Чи був Т.Г. Шевченко в Брусилові?"
В. Кисіль "Чому Брусилів не став містом?" (частина перша)
В. Кисіль "Чому Брусилів не став містом?" (частина друга)
Б. Роздобудько  "Археологія Житомирської області"
Б. Роздобудько  "Землі Житомирської області  в складі Київської Русі"
Б. Роздобудько  "Монголо-татарська навала та литовське князівство на території Житомирської області"
"Брусилів під час окупації" за матеріалами В. Ткаченка "В лиху годину", ч. 1.
"Брусилів під час окупації" за матеріалами В. Ткаченка "В лиху годину", ч. 2
В. Святненко "Родовід Бутовичів" Ч. 1. уривок з книги  "Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини" 
В. Святненко "Родовід Бутовичів" Ч. 2. уривок з книги  "Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини"
В. Святненко "Родовід Бутовичів"  Ч. 3. уривок з книги  "Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини" 
В. Святненко "По дорозі до давнього Здвиженська"  Ч. 1.
В. Святненко "По дорозі до давнього Здвиженська"  Ч. 2.
В. Святненко "ТАЄМНИЦІ СТАРОГО БРУСИЛОВА: Римо-католицький костьол та капуцинський монастир"  Ч. 1.
В. Святненко "ТАЄМНИЦІ СТАРОГО БРУСИЛОВА: Римо-католицький костьол та капуцинський монастир"  Ч. 2.

"Брусилів під час окупації"
за матеріалами В. Ткаченка "В лиху годину"

(Частина перша)

Цю печальну сторінку своїх спогадів розповів вчитель-пенсіонер Михайло Кирилович Нечипоренко.

Вперше свій кривавий посів смерть зробила в цьому куточку лісу (мається на увазі початок лісу за Тихими Вербами – прим. ред) на початку зими. Одного вечора поза нашими городами четверо німецьких солдатів провели до лісу двох в´язнів у цивільному одязі. Здивувало те, що всі шестеро перемовлялись по-німецьки. Виходило, що німці вели на розправу своїх. Що робилося в лісі, через сутінки вже не було видно. До нас лиш донеслися постріли.

То й справді було побито німців. Колоністів із села Старицького. Як я знаю? На другий день до нас у хату прийшла жінка. Виявилось, що батькова знайома через її чоловіка, який служив у брусилівській міліції і навіть бував у нашій хаті. Отож його разом з односельцем за роботу в міліції й розстріляли. Жінка з плачем питала, чи батько мій не знає, де їх закопали. Я пішов з нею до лісу і показав, куди чоловіків завели. Метрів за сорок від дороги знайшли свіжонасипану землю. А через кілька днів з дозволу поліції рідні викопали трупи своїх чоловіків і забрали з собою.

А в лютому чи на початку березня сорок другого провезли вулицею в´язнів аж на двох санях. Було мабуть мучеників з дванадцять. У кожного руки зав´язані за спину. По обох боках саней – поліцаї з гвинтівками напоготові. Коли сани проїздили вулицею, батько загнав нас, дітей, у хату. Ховалися за двері й сусіди. Так завжди робили: люди боялися потрапити поліцаям на очі. Мало чого можна було чекати від карателів. З тривогою, жалем і страхом дивилися з сіней, як по глибокому снігу сани повернули до лісу. Минуло небагато часу, і звідти долинув одинокий постріл. І все – більше і звуку. Згодом з лісу виринули сани з самими поліцаями.

- Тут щось не те , - сказав уголос батько. – Може повідпускали людей.

Що ж могло статися?

Не витерпіли ми з сусідом Борисом Хмаруком, стали на лижі й подалися до лісу. Між деревами сніг був глибокий, пухкий. Ось і місце розправи. Тут сьогодні діялося щось страшне. На чималій площі сніг був витоптаний і перемішаний з кров´ю і мізками. Очевидно, поліцаї не тратили патронів і орудували тільки багнетами й прикладами. Але ж був ще й один постріл? Ясно, це пальнули по втікачеві. У ліс на метрів сто від місця розправи тяглися в снігу сліди. Та хіба із зав´язаними назад руками по такому глибокому снігу далеко побіжиш. І втікача догнала куля. А борозна в снігу показувала, кудою волокли тіло до ями.

Після війни чув від покришівців, що саме в ті дні заарештували і вже не відпустили додому трьох братів Ткаченків, сільських активістів.

Поля за городами і ліс були для нашої дітвори рідними місцями для розваг. Тут ми проводили багато часу. Тому не раз були свідками трагічних подій. Пригадую, після збирання врожаю на площі залишилась висока стерня. Багато хто з нас ходили її вигрібати і носити в'язками додому. У той час привезли на возі розстрілювати людину інтелегентно одягнену. Затаївшись у стерні, бачили, як в´язень роздягався. В одній голубій білизні став над канавою. І тоді один поліцай вистрілив йому в потилицю. Утрьох, видно, з їздовим, затягли тіло в яму. Поліцай ще раз туди вистрілив – і сяк-так загорнули місце поховання.

А то було, що привели людину в червоноармійській шинелі. Перед розстрілом чоловік стояв на колінах. Чи то просив, щоб помилували, чи кати примусили принижуватись.

Одного разу комусь удалося втекти з-під куль. Це стало зрозуміло по безладній стрілянині, яка раптово зчинилася під лісом. Я бачив, як поліцаї поспішно випрягли коні і погналися до хомутецької дороги. Назад коні тягли берегом на посторонках чи віжках замордовану людину до місця страти.

Через якийсь час ходила чутка, що втікач міг би врятуватися в лісі, через дорогу, якби хтось із хомутецьких пастухів не допоміг поліцаям затримати його.

Дуже вразило нас убивство завідуючої брусилівської артілі вишивальниць. Ми саме гуляли в лісі, коли побачили прямуючу сюди запряжену баскими кіньми бричку. На задньому сидінні – жандарм і жінка. Ми ж уже знали, що сюди по добру не їздять, і поховались за кущами, принишкли.

На узліссі бричка зупинилася. Поліцай зіскочив на землю і галантно подав жінці руку. То був Василь Федорович, високий чин у поліції і відомий в селі катюга. Зійшла на траву жінка. Я її добре знав. У вишивальні працювала моя тьотя, і я часто до неї заходив, то й завідуючу бачив не раз.

Похоже, жінка гадала, що її вивезли на прогулянку. Вона безпечно пішла між дерева. Василь Федорович трішки відстав. І раптом жінка взріла перед собою свіжевикопану яму. Все зрозуміла. Різко повернулась, сплеснула перед лицем руками, щось крикнула. Василь Федорович стояв перед нею з націленим у груди пістолетом. Тричі спокійно вистрілив, повернувся і пішов до брички. Довершив справу їздовий. Скинув тіло вбитої в яму і нагорнув на неї заступом землі.

До розповіді Михайла Кириловича доречно згадати: в місцевому краєзнавчому музеї названі імена тих, з ким розправилися окупанти руками місцевої поліції. Серед них – завідуюча артілі вишивальниць Прус Анастасія Лаврінівна, і братів Ткаченків з Покришева – Григорія, Степана і Василя.

1...      2...

  <<< повернутися назад                          читати далі >>>

 

© 2007-2010 "Брусилів-Онлайн". Усі права захищені. Пишіть нам на електронну пошту

Повне або часткове використання матеріалів дозволяється за умови посилання на "Брусилів-Онлайн" ( для Інтернет-ресурсів - наявність активного гіперпосилання на http://brusilov.org.ua/ ).
Адміністрація сайту не несе відповідальність за достовірність інформації рекламного характеру.
Адміністрація сайту не завжди поділяє думки авторів.
Авторські права на статті, твори літератури чи мистецтва, що представлені на цьому сайті, належать їх авторам.