Церква в Брусилове в 18 веке

 

Логотип сайта

"Стефан, Божою милістю король Польський, надає цю грамоту Яцьку Бутовичу на відбудову містечка Брусилова і надання Брусилову Магдебурзького права."
(дано у Варшаві на сеймі вільнім, дня сімнадцятого лютого, року 1585)

Река Здвиж

Брусилівський час  

УКР

РОС

ENG


СТАТТІ

 

 

СТАТТІ ПРО ІСТОРІЮ

Віктор Ткаченко "Про голодомор і історичну пам'ять"
Лист члена ЛКСМУ Г. І. Ткаченка Секретарю ЦК КП(б]У С. В. Косіору
В.З. Савченко "Де ж той Здвиженськ?"
В. Кисіль "Брусилів в складі Київської Русі"
В. Кисіль "Брусилів під владою Польщі"
В. Кисіль "Брусилів і царська Росія"
О.М. Іващенко "Брусилівський район напередодні Великої Вітчизняної війни"
О.М. Іващенко "Початок війни, та організація підпілля на Брусилівщині"
О.М. Іващенко "Підпільна та партизанська боротьба на Брусилівщині"
О.М. Іващенко "Бої за визволення Брусилівського району (1 частина)"
О.М. Іващенко "Бої за визволення Брусилівського району (2 частина)"
Я. Галайчук  "На березі Здвижа"
О.М. Макаренко "Кістлявою рукою..."
М. Поліщук  "Соловіївка: 1933"
Я. Галайчук  "З історії наших сіл"
Створення комсомолу на Брусилівщині
Серпневе повстання 1918 року
І. Мордалевич  "Як встановлювалася Радянська влада на Брусилівщині"
Я. Галайчук   "Чи був Т.Г. Шевченко в Брусилові?"
В. Кисіль "Чому Брусилів не став містом?" (частина перша)
Б. Роздобудько  "Археологія Житомирської області"
Б. Роздобудько  "Землі Житомирської області  в складі Київської Русі"
Б. Роздобудько  "Монголо-татарська навала та литовське князівство на території Житомирської області"
В. Кисіль "Чому Брусилів не став містом?" (частина друга)
"Брусилів під час окупації" за матеріалами В. Ткаченка "В лиху годину", ч. 1.
"Брусилів під час окупації" за матеріалами В. Ткаченка "В лиху годину", ч. 2
В. Святненко "Родовід Бутовичів" Ч. 1. уривок з книги  "Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини" 
В. Святненко "Родовід Бутовичів" Ч. 2. уривок з книги  "Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини"
В. Святненко "Родовід Бутовичів"  Ч. 3. уривок з книги  "Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини" 
В. Святненко "По дорозі до давнього Здвиженська"  Ч. 1.
В. Святненко "По дорозі до давнього Здвиженська"  Ч. 2.
В. Святненко "ТАЄМНИЦІ СТАРОГО БРУСИЛОВА: Римо-католицький костьол та капуцинський монастир"  Ч. 1.
В. Святненко "ТАЄМНИЦІ СТАРОГО БРУСИЛОВА: Римо-католицький костьол та капуцинський монастир"  Ч. 2.

 КІСТЛЯВОЮ РУКОЮ...

О. Макаренко
бібліотекар Брусилівської районної бібліотеки

В cyчасній Україні про голодомор 1932 -1933 років ми говорили тільки на уроках історії. Кожен знає, що вчинив цей голод - тоталітарний режим. Кожен чув, що було мільйони безневинних жертв, та кожний знає як жили у цей період жителі Брусиловського району. Голод в Брусилівському районі почався пізньої осені 1931, про що свідчать архівні документи. Попереду була довга і холодна зима та в людей залишились лише овочі. Адже хліб у селян позабирали годувати світ. Згодом забрали і овочі.

Голод кістлявою рукою вхопив за горлянку кожного зокрема, і все село, весь район. Таким чином в Озерах мученицькою смертю загинуло 350 чоловік. Вітер гуляв у 22 оселях, хазяї яких вимерли.

У Соболівці було голодом заморено 900 чоловік. Вони поховані на кладовищі в одній братській могилі. Найстрашнішою сторінкою для хуторян Малинівка, що біля с.Морозівка, став 1933 рік. Хоч у попередньому 1932 році селяни зібрали гарний врожай. Та весь урожай, від селян, був зібраний для держави. Таким чином організували штучний голод.

Влада зібрала команду людей які ходили по будинкам селян і забирали все їстівне, що знаходили. Вони мали при собі залізні штирі, якими штиркали у клунях, хлівах, обштиркували весь двір хати аж до кінця городу. Якби була мерзла земля, то комісія зі своїми штирями нічого б не по знаходила. А так познаходили в садах та на городах й повикопували дерев'яні діжки та скрині з пророслим зерном яке люди поховали, щоб якось прогодувати свою родину. Та комісія позабирала все їстівне, що познаходила.

А попереду - довга й голодна зима, а у людей не залишилося їстівного. Тоді стали їсти траву, гнилу картоплю, яку шукали на картопляних полях. Один за одним вмирали жителі хутора. Вимирали цілі сім'ї, цілі вулиці.

Григорій Ткаченко, що з Покришева згадує:

Я маминими йшов ногами,
Не кілометр, а сім осилив...
Аж гyльк: внизу, за ситняками,
З´явивсь заплаканий Брусилів.
- Злізай з плечей! - сказала ненька,
Ось - Здвиж, а там - і дитбудинок.
Торкнула пучками злегенька:
- Ти весь опух?. Лиха година!..
Нічого! Зараз дадуть їсти,
І пропаде твоя болячка.
Лиш треба до воріт долізти.
Доліземо! Про що балачка!?
Ти мусиш жить. І жити довго
За батька, що не повернувся...
Та не засни, заради Бога,
Бо й я засну і не проснуся...

Рятуючись від голоду люди ходили по світу просити милостиню. Такі жебраки ходили і по Брусилову. Брусилівським дітям суворо наказували обминати їх. Тому що деякі з тих старців заманювали дітей, забирали і різали на їжу. Також траплялись і випадки людоїдства, коли в своїй сім´ї вбивали слабшого чи меншого і своїх боялися ховати на кладовищі, тому що їх потім могли викопати і з'їсти.

Саме тому Іван Муха свою померлу дитину закопав у себе на городі за клунею. І такий випадок не одинокий.

В період 1932 - 1933 років держава, за відібраний урожай, стала давати селянам продуктовий пайок - це 100 гр. хліба на одні сутки.

Правда, хліб видавався тільки працюючому населенню. А ще хто йшов працювати у колгосп, на користь держави, тому в обід давали якусь юшку.

Діти працювати ще не могли і тому вважалися непрацюючим населенням. У зв'язку з цим 100 гр. хліба в сутки, отримати не мали права.

У ті часи на території нинішнього хлібозаводу була влаштована польова кухня. Туди звозили дітей і трохи підгодовували їх. Та однак дитяча смертність була найбільшою.

Прийшла весна. Як тільки зазеленіло в полі, люди кинулися по польовий щавель. Рвали і варили з корінням. Молода кропива була на ті часи справжнім делікатесом. Також їли лободу і бурячиння, збирали річкове жабуриння. Ловили та їли собак, котів та жаб.

Весна скінчилась. Наступило літо 1933 року. Час ішов до жнив. За Брусиловом було колгоспне поле засіяне житом. Оті люди у яких з голоду пухли ноги, добиралися до житнього поля наїдалися там молодого жита досхочу. Не встигне було людина відійти від того місця, де вона тільки що наїлася зеленого житнього зерна, як у неї починається сильна різь у животі, щораз різь ставала сильнішою і людина йти вже не могла.

Присідала, обома руками, тримаючись за живіт її мучили такі сильні болі, що вона не могла вже й сидіти, лягала і обіймаючи обома руками живіт вмирала.

Після довгого голодування людина не могла вже думати про те, що спочатку необхідно їсти потроху, щоб не вмерти. Та в голові була одна єдина думка: їсти, їсти, їсти... Голодна смерть стала повсякденним явищем.

На пошті було 20 коней, якими розвозили по селам пошту. Їх випасали на колгоспних обійстях. А ввечері гнали додому і натрапляли на людські трупи. Їх збирали і звозили в одну велику яму, яка була викопана навпроти лікарні. Там і засипали їх землею.

Були в Брусилові люди, які безпосередньо займалися похованням людей і за це отримували додатковий пайок - 100 гр. хліба. Ці люди ходили по вулицям, збирали мертвих, прив'язували до одноколісної тачки і котили перед собою вулицею. Через кожні 20 - 30 кроків зупинялися для перепочинку. Ця самотня похоронна демонстрація розтягувалася на півдня. В яму яку копали не глибоко (тому що не було сили) іноді клали голий труп. Сільські кладовища, старе і нове були знерівнені. Огорожі знесені, дерева і кущі вирубані, хрести поламані – все пішло на дрова.

Серед понівечених могил ходили корови з загостреними як пила хребтами й вискубували кожний зелений паросточок. Адже на колгоспні угіддя корів колгоспників не пускали. Голод нищив усе: і страх, і совість.

Голодне лихоліття 33-го - це не історична минульщина, а незагоєна рана українського народу, яка жагучим болем пронизує пам'ять багатьох поколінь. Відходять у небуття очевидці голоду, а відтак згасає і народна пам'ять про жахливий злочин.

Усі події викладені у моїй розповіді взяті із спогадів очевидців цих жахливих років, а також з архіву Брусиловської районної бібліотеки.

Макаренко О.М. – Бібліотекар читального залу Брусиловської районної бібліотеки.

 

<<< повернутися назад

 

© 2007-2010 "Брусилів-Онлайн". Усі права захищені. Пишіть нам на електронну пошту

Повне або часткове використання матеріалів дозволяється за умови посилання на "Брусилів-Онлайн" ( для Інтернет-ресурсів - наявність активного гіперпосилання на http://brusilov.org.ua/ ).
Адміністрація сайту не несе відповідальність за достовірність інформації рекламного характеру.
Адміністрація сайту не завжди поділяє думки авторів.
Авторські права на статті, твори літератури чи мистецтва, що представлені на цьому сайті, належать їх авторам.