ОСІВЕЦЬКІ СЛІДИ В АНТАРКТИДІ

Автор: М.І. Каплаушенко

Погода в Антарктиді Найвища плюсова температура тут – 5 градусів тепла. Найнижча – майже 30 градусів морозу. Але все це – за надзвичайно сильних вітрів, швидкість яких іноді сягає 40 метрів за секунду. Почасти тут досить довго бушують потужні циклони, що надходять з Півночі, від протоки Дрейка, вологість повітря зростає від 80-ти до 100 відсотків.

Що ж до снігового покрову Антарктиди, то висота його досягає 2,5 метра. Акваторія навколо островів покривається міцною кригою. Коли ж вона починає скресати, то лід перетворюється в льодову "шугу", котра безперервно рухається за вітром.

Під час полярної ночі, що накриває континент на кілька місяців, світловий день триває не більше чотирьох годин на добу. Так – узимку. А влітку – навпаки. Хоча нічна темрява така, що при ній можна читати книгу. За статистикою, в районі дослідної станції впродовж року буває не більш як 30 сонячних днів.

Додає негативу й озонова діра, яка активно діє протягом трьох осінніх (за нашим календарем) місяців – вересня, жовтня та листопада. Рівень озону в цей час може спадати тут до відмітки 150 одиниць Добсона і навіть нижче. А безпечна для людини норма – не менше 300 одиниць. Під час активної дії озонової діри та влітку різко зростає рівень ультрафіолету і це негативно впливає на все живе.

В районі розміщення дослідної станції, в основному, постійно мешкають два види пінгвінів: дженту та аделі. Інколи тут можна зустріти й заблукалих красенів – імператорських пінгвінів, які зазвичай мешкають значно північніше.

Що ж до акваторії, то в ній водяться морські котики, тюлені Уедела, тюлені-крабоїди та морські леопарди. Зрідка можна побачити й кілька видів китів. Наближаються сюди й китові акули (касатки), котрі полюють на тюленів.

В різні пори року сюди залітають буревісники, баклани, поморники, футляроноси та інші птахи. Що ж до рослинності, то на холодному арктичному камінні проростають лише кілька видів моху з жорсткими, мов дріт, маленькими пагінчиками.

Українські вчені, завдяки спеціально обладнаній станції "Академік Вернадський", що дісталася нам у спадок від Великобританії, уже впродовж майже десятка років вивчають цей загадковий континент. Життя тут далеко не звичайне: наднизькі температури, ультрафіолет, майже повне безлюддя, розлука з близькими…

Здавалося б, навіть цього переліку достатньо, аби віднадити людей від Антарктиди. Але ж ні! Охочих випробувати себе на міцність саме в умовах цього екстриму з роками не меншає.

Ось і в 2004 році було сформовано чергову, дев´яту за відліком, українську наукову експедицію. Її учасники 29 лютого відправилися на білий континент. Серед них – і 33-річний геофізик, сейсмолог, майор Української Армії, виходець із прадавнього осівецького роду Дзвонарів Валерій Миколайович Каплаушенко.

Південний материк зустрів експедицію суворою погодою та якоюсь, ще не збагненною її членами-новачками, утаємниченістю. То вже потім, після більш як річного перебування на науковій станції, сейсмолог Каплаушенко скаже: "Я майже по повній програмі випробував себе не лише на професійну відповідність, а й на фізичну та психологічну витривалість".

Валерій Миколайович народився в 1971 році в селищі Білогородці, що на Київщині. Через півроку сім´я переїхала в Коростишів Житомирської області. Шкільна наука давалася хлопчині без особливої напруги. Всі роки навчання був одним з найкращих учнів класу. Ще змалку Валерія вабила до себе техніка. У 13 років він досить уміло водив сімейного "Москвича". Навчаючись у 10 класі, записався у секцію гирьового спорту і через два роки виконав норматив першого розряду.

Мрія стати військовим після закінчення школи привела Валерія в Житомирське вище військове училище радіоелектроніки протиповітряної оборони. Тут дуже знадобилися йому міцні знання зі шкільної програми та неабиякий фізичний гарт.

У 1994 році, здобувши вищу освіту, лейтенант Каплаушенко разом із дружиною Наталею відбуває до місця проходження служби. Спливали роки. Якщо їх відлік робити не за календарним часом, а за важливими життєвими віхами, то впродовж наступного, після навчання, десятиріччя молода сім´я встигла облаштуватися в новій квартирі й народити сина Іллю... Колишній юний лейтенант став майором. А невдовзі, пройшовши досить жорсткий відбір, був зарахований до спеціальної групи підготовки кандидатів до чергової, дев´ятої, антарктичної експедиції. А рівно через рік Валерій Каплаушенко вже ступив на загадковий материк.

Майже десять років Державний прапор України майорить на Льодовому континенті і стільки ж часу наша держава нарощує свою потужність в Антарктиді, а наші науковці збагачують знання людства про найменш вивчений та найбільш утаємничений материк.

Однак перша зустріч України з Антарктидою відбулася ще на початку двадцятого століття. Тоді в складі Британської експедиції Роберта Скотта в 1910-1912 роках перебував і уродженець Полтавської губернії Антон Омельченко. Йому виповнилося 25 років, коли його було найнято конюхом для догляду за маньчжурськими кіньми, на яких Роберт Скотт планував досягти Південного полюса.

Після закінчення роботи експедиції наш земляк був нагороджений Золотою полярною медаллю. Після розпаду колишнього Союзу справу освоєння Антарктиди Україні довелося починати практично з нуля.

У 1993 році Великобританія прийняла рішення про закриття станції "Фарадей", що знаходилася на острові Геліндез, а в лютому 1996 року станцію було прийнято у власність України. Вона одержала назву "Академік Вернадський". Таким чином Україна стала повноправним членом "Антарктичного клубу" і, незважаючи на важке становище в економіці, провела до 2004 року вже вісім експедицій.

Та повернімося до героя цієї розповіді. Що безпосередньо йому дало перебування на Геліндезі?

На це та ще на багато інших запитань Валерій Миколайович відповідав учням та вчителям Осівецької школи, які запросили його після повернення з Антарктиди до себе на зустріч.

Осівці для запрошеного – то не просто таке собі звичайне село, а досить важлива частинка його біографії. Тут проросли його родинні корені. Сюди під час літніх канікул він із братом поспішав до стареньких бабусь на гостину. Зрештою, у цьому селі, що змалечку стало для нього рідним, нині мешкають його батьки.

Так от, на тій зустрічі з осівецькими дітлахами полярний зимівник сказав їм:

- Антарктида для мене – насамперед можливість випробувати себе. Так, життя в Антарктиді не назвеш легким. Ще з 1955 року тут почали проводитися цілорічні безперервні геомагнетичні спостереження, дослідження іоносфери… Як результат, ці спостереження стану озонового шару привели до відкриття “озонової дірки”.

Озонометрист Каплаушенко якраз і здійснював щоденні вимірювання товщини озонового шару над станцією.

- А взагалі, – сказав наостанок дітям Валерій Миколайович, – кожна людина за своєю природою є творцем. А наша станція – ідеальне місце для творчої роботи. Там ніщо не відволікає від наукових досліджень. Колектив, як правило, добирається психологами…

На станції прижилося кілька традицій, успадкованих від колишніх господарів. Кожен, хто сюди приїжджає, обов´язково привозить парадний костюм і краватку. Одягає їх на застілля, котрі влаштовуються на вихідні та свята. Вони проходять майже без спиртного, але неодмінно – в урочистій обстановці.