"ТРИ МЕДАЛІ ЗА ВІДВАГУ"

 Іноді зустрічаюся з пенсіонером Талимоном Дорощуком, який проживає за півтора десятка хат далі по вулиці. Завжди взаємно поцікавимось: як там воно? куди? за чим? Живе Талимон сам, то частенько провідує крамницю, базар, а хвороби не дають забути дорогу й у лікарню та аптеку. Якось сказав, що оформляє в соцзабезі доплату до пенсії за бойові медалі. Так випадково я й дізнався від нехвалькуватого учасника війни, що на фронті його тричі нагородили медаллю "За отвагу"...

"КОЛОСКИ"

 У тридцять другому році мене тільки що записали до першого класу, коли брат Микола, уже третьокласник, приніс із школи на вустах піонерську пісеньку. І залюбки наспівував її. Простенький мотив і слова про юних дозорців на полях швидко перейнялися мені. Правда, пам´ять винесла з далекого дитинства до сьогодні тільки один куплет...

"ДОРОГА, ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ" (частина перша)

 Сторінку за сторінкою перечитую цей об´ємистий зошит до половини списаний упереміш прозою і віршами. У ньому щира оповідь про життя простої сільської жінки, якій доля подарувала чутливу душу, невтомне трудолюбство, але поскупилася на особисте щастя. Авторка записів колгоспниця з Морозівки Одарка Василівна Кетнер - нині пенсіонерка...

"ДОРОГА, ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ" (частина друга)

 Якраз із двох громадських господарств утворили один на все село - імені ВКП(б). Даша упросилася на ферму. Йдучи на роботу, прив´язувала малюка до ліжка, щоб не наробив шкоди. Двадцять літ відпрацювала дояркою. Порала по 17 - 20 корів. Доїли тоді ж і все робили вручну. Важко було.

"ПРИГОДА НА СІНОПУНКТІ"

Трави в сорок другому році вродили гарно, бо по сприяло вологе поліття. Батиївські береги рясніли копицями. Сюди послав мене бригадир з вилами подавати Сашкові на віз сіно для відправки в рахунок податку для німецької влади...

Дорога до Пірмезенса
Спогади колишнього остарбайтера. (Частина перша)

Брусилів сховався під завісою вечірнього мороку і сніжної пороші. Тепер вози повернули з горба на Морозівку.

Бранці сиділи мовчазні, тільки поліцаї перегукувались між собою, обмінювались, якимись дріб'язковими репліками.

Скоро в мене задубіли звішені з полудрабка ноги, і я став постукувати черевик об черевик, аби трохи розворушити пальці. А ще ж, певне, їхати й їхати в зилкій темені...

Дорога до Пірмезенса
Спогади колишнього остарбайтера. (Частина друга)

...У западині, може, за півкілометра від залізниці, видніється піщаний кар'єр. Кілька наших полонених, з усіх сил впираючись ногами об шпали, пхають по колії до кучугури піску пульманівський вагон. Позаду-німецький солдат з гвинтівкою.

Група радянських полонених у темно-зелених шинелях з личками "U" на спинах і всілякому дранті на ногах іде строєм польовою дорогою до якихось корпусів за лісопосадкою. По боках – озброєні солдати і вівчарки…

 "Українські літописні географічні назви та українські язичницькі імена особові як пам'ятки української мови сонцепоклонницької доби"

Серед найдавніших пам'яток української мови, безпідставно не введених в українську історіографію, є тисячі таких, які донесла до нас усна народна традиція українців ще із сонцепоклонницьких часів. До таких прадавніх пам'яток української мови належать українські календарно-обрядові пісні сонцепоклон-ницького походження, українські язичницькі імена особові та українські літописні географічні назви.

"Брусилів під час окупації"
за матеріалами В. Ткаченка "В лиху годину"
(Частина перша)

Цю печальну сторінку своїх спогадів розповів вчитель-пенсіонер Михайло Кирилович Нечипоренко.

Вперше свій кривавий посів смерть зробила в цьому куточку лісу (мається на увазі початок лісу за Тихими Вербами – прим. ред) на початку зими. Одного вечора поза нашими городами четверо німецьких солдатів провели до лісу двох в´язнів у цивільному одязі. Здивувало те, що всі шестеро перемовлялись по-німецьки. Виходило, що німці вели на розправу своїх. Що робилося в лісі, через сутінки вже не було видно. До нас лиш донеслися постріли.

"Брусилів під час окупації"
за матеріалами В. Ткаченка "В лиху годину"
(Частина друга)

Щодо брусилівської поліції, то вона. Розповідають, була надійною опорою окупантів. Її послугами користувалися навіть і в сусідніх районах. Свою жорстокість брусилівські поліцаї показали під час розправи над жителями села Струцівки Коростишівського району за зв'язки з партизанами. Там вони кидали живих дітей у полум´я палаючих хат.