Початок війни, та організація підпілля

Мирну працю жителiв району перервав напад нiмецько-фашистських загарбникiв на нашу країну. Вiйна стала найважчим випробуванням для трудящих Брусилiвського району. За два першi тижнi вiйни добровiльно i в порядку мобiлiзацiї на фронт було направлено 2756 жителiв, серед яких україці становили 2649 чол., поляки - 52, росiяни - 20, евреї - 21, представники iнших нацiональностей - 14.

Водночас iз проведенням мобiлiзацiї до армiї в районi був створений винищувальний батальйон, до складу якого увiйшли колгоспники, робiтники, службовцi, що володiли зброєю. Очолив його вчитель Ю. Я. Грушецький. В 55 колгоспах, 2 МТС, 5 пiдприємствах були cтворені групи сприяння винищувальному батальйону. Вони охороняли важливі об´єкти, спостерiгали за повiтрям, вели боротьбу з диверсантами. Страшний подих вiйни жителi Брусилова та навколишнiх сiл вiдчули пicля бомбардування фашистами вiйськового аеродрому, що розмiщувався поблизу Брусилова.

Гiтлерiвцi вдерлися на територiю Житомирщини на початку липня 1941 року, а з 9 липня почалася окупацiя Брусилiвського району. Винятковий героїзм та мужнicть виявили бiйцi і командири 28-ї гipськострiлецької та 135-ї стрiлецької дивiзiй, якi прагнули оволодiти шосе Житомир-Київ. Бiйцi 144-го стрiлецького полку пiд командуванням молодшого лейтенанта Д. І. Шепеленка зумiли прорватися на шосе бiля села Ставище й нанести раптовий удар по ворогу. Зав´язався жорстокий бiй, який точився протягом всього дня 16 липня. Наслiдком бою був 31 пiдбитий ворожий танк. Бiльшiсть бiйцiв загинули смертю хоробрих, а поранений Д. І. Шепеленко з останньою зв´язкою гранат кинувся пiд фашистський танк i знищив його ціною власного життя. Це був останнiй оборонний бiй на брусилiвськiй землi. Радянськi вiйська змушенi були вiдступити.

Протягом двох pоків, п´яти мiсяцiв i 15 днiв окупантн прагнули запровадити на територiї району "новий порядок", який супроводжувався страшним пограбуванням i масовим знищенням мирних жителів. За цей час гітлеровці вивезли до Нiмеччини 1 мiльйон 200 тисяч пудiв зерна, 3489 голiв великоi рогатої худоби, 4,5 тисячi свиней, понад двi тисячi овець. Вони також вивезли до своєї країни i примусили працювати на каторжних роботах 2359 юнакiв i дiвчат, закатували й розстрiляли 519 чоловiк мирного населення та вiйськовополоненних. Серед закатованих І. Я. Криворотенко – Голова Брусиловської сільської Ради, чотири брати Ткаченки iз села Покришева, а вчителя з села Романiвки Василя Веселовського фашисти живим закопали в землю.

Незгоду й протест з режимом окупантiв жителi району почали виявляти вiдразу з прииходом гiтлерiвцiв. Однак ця боротьба набрала органiзованого характеру на початку 1942 року, коли в сiчнi з iнiцiативи П. С. Макаренка, Т. А. Любашенка, К. К. Микитенка в Брусиловi була створена пiдпiльна органiзацiя "Радянськi патрiоти". Майже одночасно, в селi Карабачин семеро вiдважних людей об´єдналися в пiдпiльну органiзацiю на чолi з В. А. Ткаченком. До травня цi органiзації дiяли самостiйно, а потiм об´єдналися в одну з утворенням єдиного центру пiд керiвництвом П. С. Макаренка. Вiдтепер розпочалася органiзацiя пiдпiльних групп у селах району.

(Автор: О.М.Іващенко "Книга пам´яті Брусилівського району")

<< повернутися назад