Скочище

Схiдне передмiстя Ходоркова, яке становить нинi окремий маєток. Жителiв православних 566, землi 2115 десятин. Довколишнi мiсця у далекiй давнинi мали якесь особливе значення. про що можна здогадуватися iз великої кiлькостi могил, залишених довкола, особливо в урочищi Грубське. Їх нараховують 684. Kpiм багатьох могил тут знаходяться великi вали, якi дуже добре збереглися. Їх нараховується 4. Один iз них називають змійовим. Довжина кожного валу до 2 верст, висота вiд 2-3 до 6-7 сажнiв, глибина ровів 5 сажнiв. Важко вiдгадати призначення та епоху побудови цих укрiплень. Народ стверджує, що пiд час першої навали татарської (монгольськоi) на Київ (1239 року) довколишнi жителi в кiлькостi 40 000 укрiпилися в цих мiсцях, але були умертвленi пiсля недовготривалої осади.

У другiй половинi XVIII столiття пiсля вiдновлення польського володарювання Скочища з iншим передмiстям Ходоркова Пустельниками належали трьом власникам: Ксаверiю Нiтославському - суддi міському Київському i Каетану Росцiшевському - суддi Галицькому та польському генералу Гадзевичу, який обтяжив маєток боргами i помер у 1796 роцi. В кiнці минулого столiття маєтком заволодiв Маршковський, потiм володiла ним княгиня Цецiлiя Радзивiл до 1834 року, потiм Костянтин Свiдзінський з 1838 року. Нинi село належить Емiлi Маршицькій.

(Матеріали Станіслава Губерначука за книгою Леонтiя Похилевича "Сказанiя о насєльонних мєстностях Кiєвской губернiї". Книга видана у 1864 та перевидана iз доповненнями у 1887 роках.)

Пiд час Великої Вітчизняної війни билися проти нiмецько-фашистсъких загарбникiв 170 чоловiк, з них 68 нагороджено орденами й медалями. 102 чоловiка загинуло смертю хоробрих.

Скочище окуповане 12 липня 1941 року. Визволене 12 листопада 1943 року. Вдруге окуповане 18 листопада 1943 року. Визволене 26 грудня 1943 року. Вигнано на каторжнi роботи 69 чоловiк, закатовано та розстрiляно 6 чоловiк.

(Надано: Г. Гуменюк)

Книга пам´яті села Скочище

Слідопити нашої школи по встановленні імені загиблих героїв, щоб зберегти пам´ять про тих, хто приніс волю, врятував від гітлерівського ярма.

Густо скроплені кров´ю радянських воїнів поля, ліси, околиці с. Скочище. Тут в грізному бою 1943-го стояли насмерть воїни 135-ої та 71-ої стрілецьких дивізій. Загинуло сотні мужніх синів, щоб зупинити просування фашистів до Києва.

В районі Корнина і Житомира, вздовж шоссе на Києв і залізниці вздовж Скочищ, що веде на Фастів, розгорілися бої, котрі по своїй жорстокості нагадували Курську дугу. Полки дивізії полковника Бєляєва з невеликою кількістю боєприпасів, з розтягнутими тилами, без зв´язку з сусідами на початку сорок третього ступили на житомирську землю: Корнин, Криве, Липки, Скочище. На світанку 16 листопада вони були зустрінуті шаленим наступом німецької танкової дивізії.

- До бою! – скомандував лейтенант Іван Федулов, який замінив пораненого командира батальйону.

Розвернулися на голому полі, на підготовленому рубежі. Пролунали постріли, застрекотіли кулемети, полетіли гранати. Вдарили гармати. Один за одним запалювалися танки, але за ними йшли інші. Близько 40 танків навалилось на рідкі цепи бійців дивізії. І навідник Іван Архипов припав до прицілу. Побачив темне громаддя танка з довжелезним стволом, підпустив ближче , натиснув на спуск. Танк осів на бік та задимів. Але за ним повалили інші. Ще постріл… Чотири танки із шести знищено батареєю А.І. Федулова, на рахунку солдата Архипова, котрий йшов до Скочищ із Карелії. За мужність і відвагу, проявлені в цьому бою, ленінградець Іван Архипов був нагороджений орденом Бойового Червоного прапору.

Справжню відвагу виявили роти і батальйони 135, 126, 71, 131, 376-го стрілецьких полків. Але сили були нерівні. Загинув тут заступник командира 276-го артполку майор О.М. Роздобудько. На цьому ж полі бою поліг смертю героя командир 2-го дивізіону 276 артполку майор Мороженко М.Д.., начальник штабу 497 стрілкового полку капітан Шаров П.О. Дивізія продовжувала важкі бої біля Корнина, Королівки, Морозівки.

В грудні почався новий наступ, дивізія була вже в складі 18-ої армії. Вранці 28 грудня 1943 року радянських солдатів з радістю зустріли жителі Коростишева.

(М. Полтіна, директор Скочищанської школи)

У 1972 році в селі Скочище налічувалось 318 дворів, де проживало 816 чоловік. На територiї села була розмiщена центральна садиба колгоспу ім. Петровського, який мав в користуваннi 1283 га сiльськогосподарських угiдь, у т. ч. 1123 га opної землi. Вирощували переважно зерновi культури, льон, картоплю. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.

В селi була восьмирiчна школа, де 13 учителiв навчали 139 учнiв, будинок культури на 150 мiсць, бiблiотека з книжковим фондом 6,7 тис. томів, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, дитсадок.

У 80-их роках минулого століття на територiї села розмiщувалася центральна садиба колгоспу iм. Петровського, який мав у користуваннi 1283 га сiльськогосподарських угiдь. На родючих землях вирощуються зерновi культури, льон, картоплю. Розвинуте м´ясо - молочне тваринництво.

За успiхи в розвитку сiльського господарства 37 чоловiк нагороджено орденами i медалями.

читати далі >>>

 1... 2...

Скочище сьогодні >>>

Творімо історію разом! Якщо у Вас є інформація про історію селища Брусилів або будь-якого села Брусилівського району, додайте її на наш сайт.

Вам буде вдячне не одне прийдешнє покоління.