Водотиї

Село лежить на правому боці річки Здвиж вище Брусилова. Частина села, що розташована по дорозі із Брусилова в Ходорків, трохи віддалена від ріки.

Жителiв обох статей православних 1358, римських католикiв 7, євреїв 18. 3емлi пiдлягає маєтку 3185 десятин. У 1415 роцi Водотий належав Києво-Софiївськiй кафедрi. Перед останнім польським заколотом (1863 р.) належав трьом братам Боярським: Едуарду, Адольфу та Здиславу. Останні два брали участь в заколоті польському. Що показано було формально, а Здислав орудував шайкою заколотників і вбитий в сутичці при Верхоліссям... Відчизняна казуїстика визнала маєток їхній не підлягаючим конфіскації і віддав його незадіяному в повстанні старшому братові Едуарду. Окремий хутір, вiддалений за версту вiд Водотия, нещодавно закладений, названий Едуардовим в увiчнення подвигiв покiйних Боярських (у польському повстаннi).

Церква дерев´яна в iм´я Святителя Миколая, землi має 42 десятини, збудована у 1792 роцi. Існуюча раніше в селі Водотий церква описана у візиті (Фастівського деканату) 1746 року. Звідти видно, що колишня церква була в iм´я Архангела Михаїла, вибудована із соснового дерева з двома банями, покритими гонтою. Три невеликі звони висіли на сохах.

(Матеріали Станіслава Губерначука за книгою Леонтiя Похилевича "Сказанiя о насєльонних мєстностях Кiєвской губернiї". Книга видана у 1864 та перевидана iз доповненнями у 1887 роках.)

На територiї Водотий велися бої проти кайзерiвських військ. Тут дiяли партизани та червоноармiйцi Богунського i Таращанського полкiв.

Перше колективне господарство створене у 1924 роцi. Довгий час на територiї села дiяли 3 колгоспи, якi потiм були реорганiзованi в один - iмені ХХI з´їзду КПРС, за яким було закрiплено 6146 га сiльськогосподарських угiдь, у тому числi 5156 га орної землi. Вирощувалися зерновi культури, картопля, льон. Розвивалося м´ясо - молочне товариство.

За досягнутi успiхи в розвитку сiльського господарства 86 колгоспникiв нагороджено орденами і медалями.

Справжнiм горем для його населення були 1933 - 1934 роки (голодомор) та роки нiмецької окупацiї.

Люди пухли від голоду

Кривенчук Степан Захарович,
1923 р. народження

Тяжкі були часи. Люди пухли від голоду. Помирали один за одним. По селі їздила підвода, збирала померлих. Всіх ховали в одній ямі.

Утворена бригада з Болячева і Покришева їздила по селах і шукали в людей зерно, картоплю. Забирали все їстівне.

В кого була корова, виживали.

Вмирали кожного дня

Дем’янчук Ганна Калістратівна,
1919 р. народження

Рвали щавель, сушили корінці рослин, потім з цього пекли коржі. Збирали гнилу картоплю.

Люди вмирали кожного дня. Було таке, що людина померла, а інші накидалися на мертве тіло і їли його.

Свідчення записав учень Водотиївської загальноосвітньої школи Ткаченко Ю.В.

Їли все, що могли

Грищенко Онисія Трохимівна,
1913 р. н.
(с. Водотиї)

У 1932 році мені було 19 років. У сім’ї було семеро дітей і мати. Батько загинув на війні.

Голод на селі  був безпощадний, а причиною голоду було те, що створювалися колгоспи і влада примушувала записуватись в артіль і здавати зерно, худобу, реманент.

Хто не хотів іти в колгосп, то силою забирали.

Хто міг заховати якесь зерно, то один на одного доносили.

А начальство приходило, нишпорило, зривало підлогу, залазили в колодязі, забирали зерно та хліб.

Хто хотів зарізати порося яке не встигли забрати, то його різали в хаті серед ночі, щоб ніхто не бачив і не чув. А коли хто і чув чи бачив доносив владі.

Їли все, що могли: гнилу картоплю, цвіт акації, колоски, за які били ногами, коли ловили в полі. Померлих збирали на вози. Їх кидали, неначе снопи. Хоронили в одній ямі.

Батьки та старші діти ходили до Корнина найматися на роботу, брали з собою менших, бо там давали пайки. Спали в казармі, за якою була глибока яма, де діти шукали кістки і їх обгризали.

Свідчення записав
учень Водотиївської загальноосвітньої школи
Мельниченко О.В.

І хату розвалили

Шуліпенко Ганна Яківна,
1926 р. народження
(с. Водотиї)

Наша сім’я була великою: батько, мати і семеро дітей. Я була найменшою. І коли знаходили щось їстівне, то давали мені, бо дуже за мене переживали.

Батько наш був майстром на всі руки. І він відмовився вступати в колгосп, через, що забрали корів, коней, зерно. Розвалили хату.

Була осінь, дощило. І батько зробив курінь із  соняшників, а потім викопав землянку – там і жили. Але дах у землянці розвалився. І добре, що нас забрала родичка.

Їли все, що можна і не можна було. З коріння пірею смажили млинці.

Людей, які вмирали, хоронили на кладовищі.

Свідчення записав
учень Водотиївської загальноосвітньої школи
Мельниченко О.В.

Смертність була великою

Жабенко Ольга Федосіївна,
1916 р. народження
(с. Водотиї)

Під час голоду померли моя мати- Жабенко Федора Нестерівна, батько – Федот Трохимович та два брати. Сама я їх хоронила. Залишилася з двома сестрами і братом.

Це було на початку весни. І не було чим сіяти. Кидали в землю дрібну картоплю і цвіле зерно, що залишилося. Була одна надія на Бога.

Смертність була великою. Люди вмирали кожен день. Якщо навіть людина ще ледь дихала, її відвозили на кладовище: „Там дійде”.

Я з братом і сестрами їли листя колючків, кінський щавель, гнилу картоплю.

Свідчення записав
учень Водотиївської загальноосвітньої школи
Бондарчук В.В.

Пiд час Великої Вiтчизняної вiйни 430 жителiв села билися на фронтах проти нiмецько-фашистських загарбникiв, 268 нагороджено орденами й медалями, 262 чоловiка загинуло смертю хоробрих.

На їх честь у 1970 роцi споруджено пам´ятник.

Окуповане 11 липня 1941 року. Визволене 11 листопада 1943 року. Вдруге окуповане 14 листопада 1943 року. Визволене 26 грудня 1943 року. На каторжних роботах в Нiмеччинi було 72 чоловiки, 24 чоловiки вiйськовополонених, закатовано та розстрiляно 24 чоловiки, спалено та зруйновано 196 будiвель колгоспу та колгоспникiв.

(Надано: Г. Гуменюк)

Книга пам´яті села Водотиї

Водотиї сьогодні >>>

Творімо історію разом! Якщо у Вас є інформація про історію селища Брусилів або будь-якого села Брусилівського району, додайте її на наш сайт.

Вам буде вдячне не одне прийдешнє покоління.