Село при Києво-Брестському шосе за 64 версти від Києва. Шосе
перетинає в цьому місці струмок, що тече в річку Здвиж. Село Ставища роздiляється на дві
половини або кутки, із яких один називається
Ставища, а другий - Високе.
Жителiв обох статей в обох частинах православних 1180 i римських католикiв 120.
В 1783 роцi нараховувалось 672.
За переказами, Ставища в давнину називалися Ковбижем i
знаходилися дещо схiднiше в урочищi i нинi вiдомому пiд своїм
стародавнiм іменем (Ковбиж), де мiститься давня криниця,
признаки великих ставів, багато земляних бугрiв та pовів,
а при оранцi полiв постiйно трапляються куски цегли, глиняного посуду, скло та
залiзнi речi. Нещодавно в урочищi цьому збудований станцiйний будинок. Жителi
розповiдають, що Ольга-княгиня, повертаючись iз Древлянської
землi, зупинялася в Ковбижi, великому городi, якого нинiшнi Ставища i Небелиця
були крайнiми частинами. В Актах про козакiв розповiдасться, що в листопадi 1684
року полiськi козаки iз польської шляхти Ян Котарський та
Володимир Ловицький, зiбравши 300 чоловiк i заволодiвши з ними селом, взяли
силою iз жителiв контрибуцiю в кiлька десяткiв злотих. Звідси варто зробити
висновок: а) що Високе, нинішнє Ставище, в той час було невелике і бідне село;
б) що воно в кінці XVIIстоліття належало якомусь Ставиському.
Ставища в 1763 роцi належали Iосифу Дев´ятковському,
котрий письмово закрiпив за церквою її. Через 20 pоків село вже належало
Войцеху Понiнському, пiдстаростi Луцькому. Тепер причислясться до
маєтності князя Гедройця.
Церква в iм´я 3iшестя Святого Духа збудована в 1789 роцi, замiсть попередньої,
в 1752 роцi зведеної, на мicцi ще
древнiшої, землі має 38 десятин. До приходу її зачисленi
двоє сiл того ж володiння: Раковичi та Paївка.
Матеріали
Станіслава Губерначука за книгою Леонтiя
Похилевича "Сказанiя о насєльонних
мєстностях Кiєвской губернiї".
Книга видана у 1864 та перевидана iз доповненнями у 1887
роках.
Силою забирали зерно, корови, коні
Руденко Марія,
1913 р. народження
(с. Високе)
Приходили до хати по 3 – 4 чоловіки, яких посилав Голець Данило.
Документів не було. Із засіків вимітали все. Батько з матір’ю пішли в с.
Забілоччя, сестрі повезли жито. А я одна була. І тут прийшли і почали
вигрібати зерно. Навіть на посів нічого не залишили. Панченко був
головою. Баба збирала колоски, то він її тягав, як гамана.
У колгосп не хотіли йти. Силою забирали зерно, корови, коні.
Багато людей помирало. Не було, що їсти. На заробітки їздили. Обмінювали
дорогоцінності на хліб. Їздили в Київ, щоб роздобути харчів. Аж бачимо
лежить молодий чоловік, а по йому мухи лазять. І таке було.
Багато людей умирало, помер і батьків небіж. Хтось невелику
ямочку викопав, там його так і присипали. А якось йдемо з Києва, бачимо,
що собаки вигрібли батькового небожа і обгризли.
А було ще й таке. У сільраді робила жінка, то її чоловіка брата
взяв один (на його казали „кацап”) на заробітки. І той „кацап” по дорозі
зарізав його і з’їв. Ось така правда про голод.
Всім про це розказую. Нехай знають, що власть винна у всьому.
Свідчення записала бібліотекар
Закревська Т.В.
Окуповане 10 липня 1941 року. Визволене 10 листопада 1943 року.
Вдруге окуповане 27 листопада 1943 року. Остаточно визволене 26 грудня 1943 року.
Вигнано окупантами на каторжнi роботи в Нiмеччину 90 чоловiк, закатовано та
розстрiляно 7 чоловiк, спалено та зруйновано 77 будiвель колгосny та колгоспникiв.
Книга пам´яті с. Високе
У роки Великої Вiтчизняної вiйни 165 жителiв села воювали проти
нiмецько - фашистських загарбникiв, 95 чоловiк нагороджено орденами i медалями,
90 чоловік загинуло смертю хоробрих.
У 1967 роцi в центрi села споруджено
Обелiск Слави i пам´ятник.