СТАНІСЛАВ СЕРГІЙОВИЧ ГУБЕРНАЧУК
(народився 15.02.1938 року)

Хай буде благословенна ота зимова ніч на Стрітення 1938 року, коли осівецька жінка-породілля і знана тоді в селі баба-повитуха Шкурандиха вперше почули життєствердний покрик новонародженого, названого його старшими братами Станіславом.

Спинався на ноги хлопчина у сім´ї свого батька – осівецького лікаря Сергія Івановича, котрий, окрім інших своїх чеснот, ще й захоплювався історією. Мати ж мала гарний голос і знала безліч давніх українських пісень. Один зі старших братів, Іван, гарно малював (він згодом вивчився на художника).

Творча атмосфера у сім´ї, та певно й гени, сприяли розвитку в малого Станіслава потягу до знань. Після успішного закінчення осівецької семирічки подався до брусилівської десятирічки. Три роки щодня – і в спеку, і в лютий мороз та заметілі, долаючи десять кілометрів туди й сюди, – крокував спраглий до знань юнак назустріч Сонцю.

А потім була трирічна служба в совєтському війську аж у Німеччині. А опісля – "завоювання" закритого на той час для селюків та іногородніх стольного Києва. Покрутившись на непрестижних, образливих для талановитого юнака, київських роботах, Станіслав урешті-решт став студентом філологічного факультету Київського університету за фахом українська мова та література. І вже тоді, у студентські роки, почав друкуватися у журналі "Театрально-концертний Київ", бо мав не тільки потяг до музики і співу, а й величезний досвід виступів на самодіяльних сценах.

Як не як, а ще перебуваючи у війську, Станіслав учився на московських заочних курсах теорії музики, а в Києві брав уроки гри на гітарі у професора Київської консерваторії Пухальського.

Отримавши диплом філолога, Станіслав почав працювати редактором на кіностудії "Укртелефільм", потім – журналістом у прес-центрі Держкомсільгосптехніки, трохи навіть учителем, редактором у кількох київських видавництвах.

Він постійно писав. За багато творчих років Станіслав Губерначук здійснив десятки публікацій, у тім числі й про прадавнє походження української мови. Остання тема, яку він розкрив із об´єктивних позицій, на противагу фальсифікаціям академічної науки, зробила Станіслава Губерначука відомою людиною серед української патріотично налаштованої інтелігенції. Наш земляк став частим гостем на Українському радіо, у студентських аудиторіях. У цей же період честолюбний філолог виступав на багатьох конгресах, конференціях, присвячених питанням мови та історії.

Працює Станіслав Губерначук і як прозаїк. Першу книгу "Украдені діти. Здвижівські бувальщини" я одержав від нього на осівецькому шляху, коли ми гожого весняного дня 1998 року, добираючись від київської автотраси у рідні Осівці, присіли на перепочинок під старою тополею обіч дороги. І хоча була та книга невеликою за обсягом, зате досить глибокою за пізнавальним змістом і літературними достойностями. Адже в історичних оповіданнях автора досить переконливо витлумачуються причини багатовікової недолі українського етносу. Що особливо важливо: герої його оповідань – реальні люди, які були тісно пов’язані із Брусилівським Надздвижжям. На початку кожного оповідання автор подавав уривок із давнього документу чи й спогади свідків, які потім лягали в основу певної розповіді. Ось лише одне з таких посилань (зміст і стиль збережено):
"Року 1762... У Київський пограничний суд вахмістр надвірної хоругви вельможного Чацького Войтех Петровський доносить: кілька десятків гайдамаків грабунки та забійства людей чинили... В доказ того схоплені нами Федір та Іван Москаленки, піддані із Осівець, до Брусилова приналежних". ("Архів Юго-Западной Росії").

І ось уже автор запрошує читача: "Опустимось на нашу землю, звану ще в 1525 році Брусилівщиною, і помандруймо слідом за Л.Похилевичем нашими селами з назвами, як у нього". Тут підсвідомо, підкоряючись тому поклику і подумки прошкуючи від села до села по нашій малій Батьківщині, усім своїм єством відчуваєш щемливий дух прадавніх часів. Тоді й починаєш розуміти, що справжня цінність книги не у кількості аркушів, а в пізнавальній глибинності.

Паралельно з краєзнавчими дослідженнями Станіслав Губерначук постійно працює над своєю основною темою – про прадавнє походження української мови. Ось так, у результаті багатолітньої пошуково-дослідницької праці, з’явилася на світ нова мовознавча книга "Як гул століть, як шум віків – рідна мова". У ній бунтівна душа щирого українця не хоче миритися з надуманою тезою тоді академічної науки, що буцімто ніякої української мови не тільки до нової ери, але й у часи Київської Русі не було. Станіслав Губерначук віднаходить безліч неспростовних аргументів на користь того, що наша українська мова простежується ще в VI-III тисячоліттях до нової ери і що вона наперекір нещирим запевненням невігласів приречена не лише на довге життя, а ще й на здійснення майбутньої важливої місії у справі встановлення істинної історії мов Європи, Малої Азії та Індії.

Наш земляк дотримується тієї думки, і глибоко її аргументує, що український етнос сформувався ще в доісторичну сонцепоклонницьку добу і саме нашій предковічній сонцепоклонницькій вірі українство зобов´язане своєю високою моральністю та глибокою, багатою духовністю. Справжня творча людина ніколи не спочиває на лаврах.

Так і наш осівецький земляк не зупинився на двох книгах, і запропонував читацькому загалу нове мовознавче дослідження "Трипілля і українська мова", видане у 2005 році. У ній автор на основі глибокого аналізу мовних, археологічних, етнографічних та історичних фактів доходить висновку про спадкоємний зв´язок між мовно-культурним світом українства і мовно-культурним світом творців Трипільської цивілізації, себто людності Правобережної України (там, де живемо й ми, осівчани) протягом VI-III тисячоліть до нової ери.

Застосовуючи метод "слів і речей" при дослідженні того, що вміли, знали, у що вірили носії Трипільської культури, С.Губерначук робить цілком логічний висновок: мова трипільців стала свого часу базовою для становлення праукраїнської мови. А продемонстрований у книзі аналіз символів-знаків оздоблення трипільського посуду і символів-образів та мотивів українських обрядових пісень сонцепоклонницького походження засвідчив: основні символи, образи й мотиви української обрядової поезії пройшли таки у своєму формуванні і через добу Трипільської цивілізації. Такий висновок дослідника – справжній прорив в українській фольклористиці – ще ніхто не простежував так глибоко витоки української обрядової пісенності.

Воістину титанічний труд вкладає Станіслав Губерначук у пошуки коренів української минувшини, у встановлення істинних прадавніх витоків українського родоводу, нашої рідної мови.

Здавалося б, пора вже й перепочити, а він знову й знову поринає у творчі пошуки, а у вільний час, як завжди, поспішає на зустрічі зі студентством, інтелігенцією та на різні конференції. І скрізь натхненно й переконливо популяризує свої прогресивні ідеї.

Автор: М.І. Каплаушенко