ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ ОМЕЛЬЧЕНКО
(нар. 9.08.1938 р.)

Олександр Омельченко народився 9 серпня 1938 року в селі Зозів Липовецького району на Вінниччині. "Там моя пуповинка закопана у святу землю, – розповідає свою біографію Олександр Олександрович (газета "Вечірній Київ", 27 жовтня 2004 р.).

Прадіди Олександра Олександровича – і по матері, і по батькові – після служби у військах тогочасного царського режиму були землеробами. Батько матері – Яків Савченко – отримав за службу в армії гроші і придбав поле. "Був роботящим, не п´яницею, бо треба було годувати дванадцятьох дітей – сімох дочок і п´ятьох синів. Моя мама була найменшенькою. 1929 року їх зарахували до куркулів: діда і двох старших синів забрали й відвезли на Урал, і вони там померли. Двоє менших "куркульських" синів загинули на фронті – Іван 1941 року під Житомиром, а Дмитро 1943-го. Захищали ту владу, яка загнала в могилу батька і братів. Така наша історія… А "куркульські" дочки "поховалися" заміж, бо гарними були дівчатами. Тож і зберегли рід Савченків...", – розповів Олександр Олександрович, додавши, що дід по батьківській лінії помер від голоду 1933 року.

Батько Олександра Омельченка закінчив робітфак у Харкові. Був десятником. "Коли будував греблю у селі Зозів Липовицького району на Вінниччині, познайомився з моєю мамою, молоденькою "куркульочкою". Там вони й одружилися, там народилися дві моїх сестри, а також і я", – каже Олександр Омельченко.

Із початком війни батько майбутнього мера столиці пішов на фронт, а мати забрала трьох дітей – Катерину, Мілу і Шурика (так називали О.Омельченка в дитинстві), – і повернулася до себе на батьківщину у село Соловіївку. Згодом сім´я переїхала до Карабачина, що в Брусилівському районі на Житомирщині.

У 1956 році Олександр Омельченко закінчив Брусилівську середню школу зі срібною медаллю. А потім продовжив навчання у Київському будівельному технікумі.

З фронту батько Олександра Омельченка повернувся інвалідом. Був головою колгоспу, потім потрапив під сталінські репресії. Він потрапив в табори за те, що "роздав у 1947-му році людям зерно, щоб не повмирали з голоду". Вийшов на волю з надламаним здоров´ям і згодом помер. Свого сина батько так і не побачив, бо Олександр Омельченко на той час проходив строкову військову службу. Старша сестра Олександра Олександровича Катерина рано померла. Інша – Міла – вийшла заміж за росіянина і зараз живе під Москвою в Домодєдово.

Олександр Омельченко має дві вищі освіти: у 1974 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, а в 1978 році – Київський інститут народного господарства. У листопаді 1989 року захистив кандидатську дисертацію, кандидат технічних наук.

Трудову діяльність розпочав у 1959 році робітником. З 1960 по 1987 рік працював в Головкиївміськбуді, де пройшов шлях від майстра до першого заступника начальника Головкиївміськбуду.

З 1987 по 1989 рік перебував у службовому відрядженні в Республіці Афганістан, де працював радником-консультантом з будівництва. Потім був відправлений до Вірменії.

З березня по липень 1989 року працював головним інженером ВБМО "Укрбуд" у місті Кіровакан Вірменської РСР, де займався ліквідацією наслідків землетрусу.

З липня 1989 по липень 1990 року працював начальником Головного управління Держбуду УРСР. З липня 1990 по травень 1992 року – заступник голови Київського міськвиконкому. У травні 1992 року був призначений генеральним директором ДКП "Київреконструкція".

З травня 1994 року працював на посадах заступника голови, першого заступника голови Київської міської державної адміністрації. Указом Президента України у серпні 1996 року був призначений головою Київської міської державної адміністрації.

В березні 1998 року обраний депутатом Київської міської ради, а також її головою. В травні 1999 року обраний Київським міським головою.

Заслужений будівельник України. Нагороджений Почесною відзнакою Президента України, орденами Ярослава Мудрого V та ІV ступенів.

У 2001 році йому присвоєно звання "Герой України".